Тим, хто вже у небі

Роки похилились
мов будяк до дерну;
влітку вишні їлись —
восени з`їм терну.

Як по листях ляже
гарус листопада —
спогади пов`яже
ця терпка розрада.

Терен той збираю
від самотньой скуки,
вишню вдвох ласкали —
сам колю-се руки

В хащі біля ночі,
далеко від хати,
вже й устали очі
терен вибирати.

Розлетілись діти,
ні дочки ні сина...
Та і хата стине —
темна домовина.

Вже нікого поруч,
друзі всі далеко...
Над погостом обруч
пролетів лелека —

Хай тоби мій друже
буде легким небо!
Дозбирати здужу —
Й поготів — до тебе.