Тим, хто вже у небі
Роки похилились
мов будяк до дерну;
влітку вишні їлись —
восени з`їм терну.
Як по листях ляже
гарус листопада —
спогади пов`яже
ця терпка розрада.
Терен той збираю
від самотньой скуки,
вишню вдвох ласкали —
сам колю-се руки
В хащі біля ночі,
далеко від хати,
вже й устали очі
терен вибирати.
Розлетілись діти,
ні дочки ні сина...
Та і хата стине —
темна домовина.
Вже нікого поруч,
друзі всі далеко...
Над погостом обруч
пролетів лелека —
Хай тоби мій друже
буде легким небо!
Дозбирати здужу —
Й поготів — до тебе.